Повітряна стихія

Дві тисячі триста кілометрів… Як скоротити відстань до рідного дому? У хвилини розпачу письменниця Ірина Белан подорожує зраненим Херсоном через спогади.

Бейрут - місто, яке ніколи не спить. Воно навчило зализувати рани, заподіяні війною, мліти від нещадного сонця, запаху цвіту апельсинових дерев… Про місто східної мудрості розповідає письменниця Марина Гримич.

Слов’янськ - місто-повернення, за плечима якого стоять захисники, чия пам’ять злилася з пам’яттю тих, хто віддав за ці землі життя… Особистими спогадами і бойовим досвідом ділиться письменниця, військовослужбовиця Ярина Чорногуз.

За синім небокраєм Чорного моря чекає на звільнення дім письменниці Світлани Тараторіної – таємничий Ак-Шеїх, край білого шейха. Як повернути забуті імена давнім місцям, коли вони в окупації?

Велич тисячолітнього міста не виміряти інтенсивною забудовою мегаполісу, адже Острог залишається освітнім центром без радянських оздоб. Про мудру силу улюбленого міста розповідає письменник Олександр Ірванець.

Води Канівського водосховища приховують “українську Атлантиду”. Літописне місце було “Голлівудом над Дніпром” і серцем Духовної республіки, а тепер його легенди оповідає письменник Любко Дереш.

“Чи є рай на землі? Є”, —  стверджує письменниця Євгенія Кузнецова.   Кастро-Урдіалес — містечко готичної величі, що на півночі Іспанії.

Київ – це палімпсест, у якому крізь хмарочоси і паркінги проступають таємниці давніх епох. Разом із Оксаною Забужко мандруємо старовинними кварталами  прадавнього міста.

Панівна висота над Донецьким кряжем, Часів Яр. У наші дні росіяни наступають на місто: шматують бронетехнікою колись акуратні вулички, ворожа піхота з кожним штурмом знищує пам’ять про минуле життя. Про минуле міста свого дитинства, дідобабів Часів Яр, розповідає історикиня, письменниця Олена Стяжкіна. 

Хто вплинув на переосмислення та сприйняття рідного мікрорайону? Чому частину Сихова, що у Львові, називають Санта Барбара? Особистими історіями ділиться письменниця Галина Вдовиченко. 

Впізнати Ялту з одного запаху, одного камінчика на пляжі, одного кольору гір удалині. Цілісну картину зі своїх спогадів збирала письменниця Марина Пономаренко. 

«Каері біна» — лялька повернення. Їх одягають у кімоно, садять на човник, який має винести із вод. І так уже тринадцять років, вірячи, що вони повернуть тих, хто зник. 

Уночі стіни укриттів тряслися від обстрілів, а вранці —  тут урочисто відкривали дитячий майданчик. Про життя на лінії розмежування та чи стане Нью-Йорк  містом-фантомом письменниця Гаська Шиян.

Коли в лютому 2022-го року Київ намагаються захопити росіяни, режисерка Марися Нікітюк та її кішка-сфінкс Мінерва спочатку їдуть у ліси на Рівненщині. Згодом вони перебираються у Івано-Франківськ — ночувати в гримерці, спускатись у бомбосховища Театру та вчитись жити у новому воєнному часі.

Париж 1 січня 2022 року. До початку великого нашестя  сім тижнів. Про дихання війни та останнє відвідане місто перед повномасштабним вторгненням розмірковує письменник Антон Чех.

Вперше Бахчисарай вона побачила уві сні, ще до поїздки у 2012 році. Чи склалися частинки зі сну у картину реального міста розповідає письменниця, журналістка Анастасія Левкова. 

Старовинний вальс у готелі «Ґаліція», швидкий Прут і особливе відчуття часу на початку Великої війни… Про Коломию та її  внутрішні картини очима тимчасової переселенки розповідає письменниця Катерина Єгорушкіна.  

У минуле можна зазирнути через супутникову онлайн-карту: спогади пронесуть крізь руйнації та окупацію у світ, де ще квітнуть абрикоси і яблуні, височіє терикон, де Луганщина — найбезпечніше місце на землі. Про Кибинці розповідає письменниця Любов Якимчук.

Як життя у 90-ті гартувало характер цілого покоління і вплинуло на сучасні звички? Свої історії про Ніжин розповідає письменник Олександр Михед.

25 лютого 2022 року, між Одеською та Миколаївською областю, на узбережжі поблизу села Коблеве, українські бійці зупинили російський десант. Еволюцію любові одеситів до свого міста і країни досліджує журналістка, письменниця Зоя Казанжи.

Ці звуки пам’ять збереже назавжди: вітер на блокпості, як тікає ворожа колонна, пісня прапорів та дитячий сміх у напів порожньому місті.  Письменник Владислав Івченко записав, як звучало його рідне місто Суми у 2022-2024 роках.

Яка на смак бахмутська сіль і чим схожа вона на ту, що видобувають у Дрогобицькій солеварні? Письменник Мирослав Лаюк використовує метафору солі для того, щоб  дослідити історію Дрогобича.

Від Глухова до російського кордону лише десять кілометрів, від початку повномасштабної війни Сумщина тримає оборону. Про останню гетьманську столицю, місто сили на прикордонні, місце свого дитинства — Глухів, розповідає письменниця Тамара Горіха Зерня.

У січні 2022-го року письменниця Євгенія Завалій була зачарована зимовою Ригою, містом із давньою історією та власною пам’яттю про окупацію. Як мандрівка у Латвію розділила життя авторки на “до” та “після” напередодні великої загрози?

За лютий-березень 2022 року в Бучі загинуло понад 600 мирних жителів. Письменниця, правозахисниця Лариса Денисенко — про перший досвід спілкування з людьми, які пережили втрату та Бучу січня 2022-го.