ЖИТТЯ ВІРОЮ PODCAST

Людина може сама себе обмежувати власними страхами, комплексами, упередженнями та вузьким мисленням. Іноді ці внутрішні обмеження стають справжньою в’язницею. Одна з важливих ознак духу віри — широке й відкрите серце. Цей урок пояснює, як світло Божого Слова допомагає звільнятися від внутрішньої обмеженості, розширювати своє мислення та відкриватися для більшого.

Справжня краса людини прихована всередині — у її характері, переконаннях і цінностях. Саме це має особливу цінність перед Богом. У цьому уроці розглядається принциповість як одна з ключових рис духу віри. Це здатність залишатися вірним істинним цінностям незалежно від обставин, навіть тоді, коли така вірність вимагає особистої жертви.

Твердість і стійкість — одні з найважливіших ознак духу віри. Вони не виникають самі собою, а формуються через щоденні випробування, навіть зовсім незначні. Подібно до того, як фізичні вправи зміцнюють м’язи, подолання труднощів загартовує нашу внутрішню людину. Цей урок також допомагає розпізнати справжні мотиви власних вчинків і навчитися бути чесними із собою.

Життєві труднощі не лише випробовують нас, а й виявляють справжній стан нашої внутрішньої людини. Те, як ми реагуємо на перешкоди, розчарування та несподівані обставини, багато говорить про те, якого ми духа. Ця проповідь відкриває серію, присвячену словам Ісуса: «Не знаєте, якого ви духа», і допомагає чесно поглянути на власний характер.

Не дозволяйте дияволу вкрасти Слово, випробуванням вирвати його коріння, а турботам цього світу заглушити його ріст.

Труднощі приходять до кожної людини, але Бог дав нам силу, яка допомагає перемагати будь-які обставини — радість у Господі.

Слово малює нову картину, формує новий образ.  Дія, продиктована Словом, є ключем до результату

Вам не потрібно турбуватися про те, щоб рослина росла — це її природа. Ваше завдання — забезпечити правильний ґрунт.

Ми стаємо сильнішими завдяки Божому Слову, яке живе в нас. Слово, яке пустило глибоке коріння в нашому серці, дає нам свою надприродну силу.

Заволодій тим, що тобі належить

Приходь до Мене і пий

Щойно посаджене дерево легко витягнути з грунту, але дерево, яке пустило коріння, витягнути з грунту вже неможливо.

Прийшовши, Він благовістив мир вам — далеким, і мир вам — близьким; так що через Нього обоє маємо доступ до Отця в одному Дусі. Тож ви більше не чужі й не захожі, а співгромадяни святих і домашні для Бога… — Еф. 2:17-19

Мати глибоке переконання, що Ісус є Христос, Син Живого Бога — це не лише традиція, яка передається від покоління до покоління, це одкровення.

А Петро сказав: Срібла й золота не маю, але що маю, те й даю тобі: в Ім’я Ісуса Христа Назарянина встань і ходи! — Дії 3:6

 Перед тим як виконати справу, людина роздумує, прораховує, креслить, обдумує кожен крок. Це можна порівняти зі спілкуванням з Особистістю на ім’я Мудрість. Якщо ви маєте повну картину, план покрокових дій — ви мали справу з мудрістю.

Щоб спиратися на Бога, треба знати, що Він сказав. На Бога покладається та людина, яка уважно дослухається до всього, що Він говорить.  

Людину може цікавити будь-що. Якщо ви уважні до співрозмовника, ви можете визначити, про що говорити. Ісус із самарійкою говорив про нове народження і поклоніння. Коли людина на шляху до Бога, її цікавить, як Йому догодити.

Моя увага була прикута до всього, що виходило з Його вуст, бо Він прийшов від Творця, Який дав мені життя. Тож Він точно знає все про життя на цій планеті.

Чи замислювалися ви, як ви трансформувалися з невіруючої людини у віруючу? Причина в тому, що з’явилися питання, на які не було відповіді.  Питання, які хвилювали, не давали спокою, які потрібно було задовольнити.

Але Я істину вам кажу: краще для вас, щоб Я пішов. Бо якщо Я не піду, то Утішитель не прийде до вас. Якщо ж піду, — пошлю Його до вас. —Ів. 16:7

Тому втішайте один одного і збудовуйте один одного, як ви й робите. — 1 Сол. 5:11

Той, хто перебуває в гіршому становищі, на кому світ ставить хрест, виявляє більше любові й отримує більше від Бога.

Ми звикли ставитися до потреб як до чогось негативного. Ніхто не хоче опинитися у скрутному становищі серед потреб. Але ситуацій, у яких ми потребуємо, неможливо уникнути.  Що може бути позитивного в наших потребах? Коли вони вирішуються, це приносить славу тому, хто їх вирішив.

Ісус сказав: Хіба не десять очистилося? А де ж дев’ять? Не здогадалися повернутися, щоб віддати славу Богові, а тільки цей чужинець? Прославлення не є формальністю, це не ритуал. Прославлення — це природна реакція, щирий прояв вдячності.